Життєписні дані

Я проживаю в селі Межиріччя, званого колись Пархач, жителі якого здавна прагнули бути вільними і незалежними. Багато хто з них віддав своє життя за вільну Україну. Вони боролися за соборну Україну і в цій боротьбі не жаліли ні життя, ні крові, билися до останнього подиху. Молоді юнаки нашого села пішли на смерть за волю України, за її честь і славу, за свободу українського народу. Жителі села були учасниками визвольної боротьби 1914 - 1921рр., воювали в рядах УСС, УГА, а також   в  рядах УПА.

Життєписні дані про Котик Іванну Василівну, члена ОУН, визвольної політичної організації, основним завданням і посвятою якої була боротьба за визволення України, змагання за Самостійну Соборну Українську державу.

Котик І ванна Василівна, «Ївга» (псевдо), як і кожен член організації, розуміла, що «український народ матиме змогу свобідно жити й розвиватися тільки тоді, коли визволиться з гніту й визиску російсько - більшовицького імперіалізму, коли позбудеться всякого поневолення і стане сам господарем на своїй землі» (С.Бандера). Кожен член організації був свідомий цього і на першому місці в них була ідея боротьби, а матеріальне, індивідуальне відходило на задній план.

Народилась Іванна Василівна в м. Львові.  - 26 серпня 1914 р.  Батько - українець працював у приватних фірмах, а мати - полька виховувала старшу доньку Ольгу  (1912 р. н.),а пізніше народився син  Богдан (1919 р. н.).

Мати захворіла  і невдовзі померла. Іванна Василівна пам'ятає матір, але коли вона померла, в якому році - не пам'ятає. Пригадує, що коли вони були малими, батько Іванну і Богдана привіз у с. Межиріччя (колись називалось  с.Пархач) до своїх батьків, тобто до дідуся і бабусі - Кінаха Прокопа і Розалії. Тут і проходило їх дитинство. Вона з братом пасла корови, а як трохи підросла, то 3 роки (вірніше, зими) ходила до школи. Вчилась добре. Директор школи запропонував дідусю послати Іванну вчитися дальше, але дідусь заперечив, в зв'язку із тим, що вона сирота, нема кому її вчити, платити за навчання. Отак і пролітали дитячі роки. Батько одружився вдруге з сестрою матері (мав з нею ще троє дітей). Жив батько у Львові, пізніше працював у селі Пархач секретарем сільської ради, дочці майже не допомагав, бо мав іншу сім'ю.

У 1940 році Іванна Василівна вийшла заміж за Котика Юліана Михайловича, псевдо «Ворон», односельця, члена ОУН. Жили вони у Кристинополі (тепер Червоногруді). Юліан був членом проводу ОУН, яку очолював тоді Іван Климів - «Легенда».

Котик І.В. тут виконувала різні завдання: по-перше - працювала кухаркою (варила їсти членам організації і іншим, які переходили кордон), по-друге' - розносила грипси (письмові повідомлення) і все, що доручалось.

Іванна була матір'ю двох синів: Романа (1943 р. н.) і Ігоря (1942 р. н.)

Іванна і Юліан працювали у підпіллі. Довгий час переховувалися у криївках. Діти були у родичів. Ігоря виховувала її двоюрідна сестра Луцик Ольга Йосипівна (вчителька молодших класів Межирічанської школи), Романа - сестра батька, Котик Михайлина Михайлівна (вона була переселена у Запорізьку область).

Вперше була схоплена КДБ в 1945 році. У 1946 році була позбавлена волі по ст. ЗУ УК УРСР військовим трибуналом військ МВД до 5 років примусової висилки. Везли поїздом, втекла з дороги у Харкові.

Вдруге заарештована, була у тюрмі Ланцкого у Львові. 20 грудня 1950 року військовим трибуналом військ МВД Львівської області Іванна Василівна була позбавлена волі на 25 років. Її вивезли до Сибіру, відбувала покарання в Іркутській області. Працювала в жахливих умовах.

Котик І. В. відбула судимість в місцях позбавлення волі по січень 1955р. «и по определению судебной коллегии по уголовных делам Иркутского облсуда ст. 23/Х - 54, как инвалид страдающим недугом и неизлечим в условиях лагеря освобождена 14 января 1955 г. и следует к избранному месту жительства гор. Красноярск».

Іванна Василівна повернулась у 1956 році додому хвора. Тут не хотіли приписувати, запропонували роботу в колгоспі, працювати за трудодні, але вона відмовилась. З великим трудом влаштувалась на роботу у Межирічанську лікарню( у тому приміщенні, де є тепер сільська рада) санітаркою. У 1959 році лікарню і всіх працівників перевели до Червоноградської медсанчастини. Там пропрацювала до 1984 року.

У вільний час любила вишивати, читати історичні, релігійні книжки.

Тепер на 96 році життя лише згадує про ті жахливі роки підпілля, страшні, не людські катування на допитах і тяжку непосильну роботу для жінок на лісоповалі у Сибіру. На допитах стійко переносила всі тортури і не хотіла давати ніяких пояснень.

Завдячує Богові за свій довгий вік і світлу пам'ять. На підставі ст. І закону Української PCP від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» громадянка Котик Іванна Василівна - реабілітована. Іванна Василівна переконана і може з чистою совістю впевнено сказати «В тому, що сьогодні існує незалежна українська держава, є також краплина моєї участі, моєї діяльності, моєї боротьби.»

Котик Юліан Михайлович 1913 року народження, засуджений 24.12.1948р. ВТ. війську МВС  Львівської області за ст.. 54- 1 «а»,-2 ККУРСР на 25 років без консфіскації.

Усе своє свідоме життя боровся за волю України її чоловік - Котик Юліан Михайлович, «Ворон» (псевдо). Він був членом проводу ОУН, за що був засуджений польським урядом.

Котик Іванна Василівна