Відомі люди нашого села
Сироїд Михайло Васильович
Один із найпочесніших наших
земляків – Сироїд Михайло Васильович,
завідувач клініки серцево-судинної хірургії
1120 Центрального військового
клінічного госпіталю в
м. Львові. Народився 21 листопада 1954 року в
селі Межиріччя Велико-Мостівського району
Львівської області в
сім’ї робітника. В 1969 році закінчив
Межирічанську школу і
поступив в Судовишнянський зооветеринарний технікум
і одночасно в Мостиську
вечірню середню школу,
яку закінчив в
1972 році та поступив
на лікувальний факультет
Львівського медичного інституту. В
1976році добровільно вступив
в ряди Збройних
Сил і був
переведений на 5-й
курс Саратовського Військово-медичного факультету, який
закінчив у 1978 році. По
закінченню факультету йому
було присвоєне військове
звання лейтенант медичної
служби і відправлено
для проходження подальшої
служби на посаді
старшого лікаря - спеціаліста (
хірурга) поліклініки в/ч
03340 МО ППО
м.Серпухов-15 Московської області. Проходження подальшої
служби:
–
Квітень 1985року – липень
1988року – ординатор хірургічного
відділення 28 ВГ віч
29139, м. Капустин Яр
– Серпень 1988року
– липень 1991 року – слухач факультету
керівного –медичного складу
ВМедА ім , С.М. Кірова, м.
Реутово Московської області
В лютому – червні 1979 року пройшов
первинну спеціалізацію по хірургії
на ВМФ про ЦОЛФУЛ
м. Москва. В травні – червні 1998року –
удосконалення по хірургічному
лікуванню ішемічної хвороби
серця в інституті
імені М.Амосова в м. Києві . В травні – червні 1999року – стажування на
кардіохірургії в Шльонській
медичній академії .
– З
серпня 1992року до
даного часу – начальник клініки
серцево-судинної хірургії 1120
Центрального військового клінічного
госпіталю в м. Львові .
В 2004 році присвоєно
почесне звання «Заслужений
лікар України».
–
В 2005 році звільнений
з рядів Збройних
Сил в запас ,але далі продовжує
працювати на цій
посаді.
На
рахунку заслуженого лікаря України Михайла Васильовича Сироїда близько двадцяти
тисяч операцій за 33 роки! Скільки сотень людей він витягнув з того світу,
скільки тисяч пацієнтів позбавив недуг, давши їм шанс на нормальне життя.
—
Це — лікар від Бога. Михайло Сироїд входить до десятки найбільш знаних в
Україні судинних хірургів. Він — один із небагатьох фахівців цієї галузі, які
роблять операції на сонних артеріях. Під його керівництвом ми розвинули не
тільки судинну, а навіть кардіохірургію! Оперативні втручання, що проводяться у
медичних закладах ЗС України, унікальні, — розповідає про Михайла Васильовича
начальник Військово-медичного клінічного центру Західного регіону полковник
медичної служби Іван Гайда.
Михайло Сироїд ніколи не планував бути
лікарем... У його сім’ї не було медиків, а тому не було кому прищепити любов до
цієї професії, або дати дороговказ продовжити справу. Зробити саме такий вибір
його змусила смерть найріднішої людини — батька. Він тоді вчився на четвертому
курсі зооветеринарного технікуму. До випуску залишилось два місяці. І тут, у 44
роки, раптово помирає батько. У нього одразу змінюються життєві пріоритети,
залишає технікум, складає у вечірній школі екстерном іспити за випускні класи і
вступає у 1972 році до Львівського медичного інституту. Спеціалізацію Михайло
Васильович вибрав не вагаючись – хірургія. Цій справі він присвятив все своє
життя,здобув досвід,став справжнім професіоналом,він до самозабуття закоханий у
свою професію. З того часу найголовнішим завданням і пріоритетом Михайла
Сироїда стає турбота про здоров’я людей, допомога хворим і збереження
найціннішого — життя людини. Клятва Гіппократа для нього мала особливий зміст:
з терпким та гірким присмаком вона націлювала на одне — не допустити душевних
ран і страждань ближніх.
Негаючи
часу,Михайло Васильович пішов працювати до госпіталю інвалідів Великої
Вітчизняної війни. Три роки він був санітаром і рік — медбратом. Після
четвертого курсу Михайло Васильович
перевівся до Саратовського медичного інституту на військово-медичний
факультет. У 1978 році лейтенант Сироїд був призначений хірургом поліклініки
військової частини, що дислокувався в Підмосков’ї. Згодом він служив в Капустіному
Яру уже на посаді старшого ординатора хірургічного відділення. А в 1988 році
вступив до Військово-медичної академії імені C.М. Кірова в Санкт-Петербурзі.
Навчаючись в Ленінградській академії,отримавши згоду від командування
факультету,почав практикувати в клініці імені А.Купріянова,госпіталі МВС міста.
Наприкінці 1990р. в академії була створена група серцево-судинної хірургії із
шести чоловік,серед яких був і Михайло Васильович. Про ставлення його до
навчання і роботи розповідає один – єдиний факт із його минулого:десять відпусток підряд,-
починаючи з першої офіцерської – він проводив у клініках та лікарнях. Прагнув
удосконалення,пізнання нового, не рахуючись ні з часом,ні з відпочинком. Спочатку
Михайло Васильович працював загальним хірургом. Навіть ніколи не думав,
що стане хірургом судинним. Посперечавшись з начальником відділення, змушений
був піти з клініки. А в судинній хірургії саме звільнилося місце... Ось так
доля його привела у цей напрямок медицини. Та, напевне, її величність Доля щось
таки знала. Талант лікаря Сироїда розкрився тут уже за три місяці. Саме за
такий короткий проміжок часу його наставник доручив Михайлу Васильовичу всі
оперативні втручання.
Після
закінчення медичної академії у 1991 році офіцер намагався поїхати служити до
рідного міста. Одразу не вдалося. Та після року практичної роботи в
Центральному госпіталі МВС у Підмосков’ї
його мрія нарешті здійснилася. У
військовий госпіталь м. Львова він
перевівся у вересні 1992 року. Ані привабливі пропозиції щодо перспективи
роботи(навіть наукової),ані квартира в престижному районі столиці не могла
переважити бажання повернутися на Україну. Відділення судинної хірургії в ті роки було найбільш запущене. Не було ні
ниток, ні протезів, ні відповідних інструментів. Лікарі також сюди не хотіли
йти працювати. Робота важка і виснажлива. Не вистачало навіть медичних сестер.
Їх було десь так само, як і хірургів, —
три – чотири , і він просив дівчат з інших відділень допомагати йому. Михайло Васильович пригадує,що коли він сказав, що їхнє відділення оперуватимемо на серці, з нього всі сміялися, ніхто не вірив! Але Михайло
Сироїд був упевнений у своїх силах і наполегливо працював. І неможливе стало
реальним! Уже в 1996 році за допомогою лікарів обласної лікарні у госпіталі
зробили першу операцію на серці — протезування клапана аорти. З того часу у
військовій медичній установі почався активний розвиток судинної хірургії та
хірургії серця. Михайло Васильович
домігся, щоб у штат відділення ввели терапевта. Специфіка хворих така, що кожному з них, по суті,
потрібен терапевт. Судинні хвороби розповсюджені і вражають різні області, тож
кожного пацієнта потрібно ретельно вести до самого одужання. Згодом штат
доповнили і хірургами. Операції на судинах у хірургії вважаються найважчим ремеслом!
По-перше, тут потрібні воістину золоті руки і філігранна техніка. Уявіть собі
гомілкові чи коронарні артерії... Вони мають діаметр 2–4 міліметри. Неправильне
введення голки, неправильний укол, найдрібніша похибка можуть дати розриви і
кровотечу. Тому тут використовується збільшена оптика, додаткове освітлення,
спеціальні, дуже тонкі нитки і голки. По-друге, має бути чітко злагоджена
робота всіх фахівців: хірурга, анестезіолога, терапевта, асистента, операційної
сестри. Операція на судинах,серці найтриваліша і найскладніша. Це ювелірна
робота,і добре,що фах хірурга опанувала
людина,наш земляк,для якої понад усе важливе життя пацієнта.
Своїм
особистим завданням під час оперативних втручань Михайло Васильович вважає не
допустити накладання додаткових швів на артерію, адже це часто призводить до
ускладнень. До речі, саме під його керівництвом розроблялися передові методики
оперування в цій сфері.
—
Ми виділяємо сонну артерію без додаткових травм, оперуємо хворих на фоні
транзиторних ішемічних атак. Що це таке? На час операції перетискаємо артерії.
До мозку не відбувається кровопостачання — і починаються неврологічні прояви за
типом інсульту: віднімається рука, нога, ускладнюється мовлення або зникає
голос залежно від того, яка артерія (права чи ліва) перетиснута. Після
адекватного відновлення кровотоку ця симптоматика регресує. У світі аналогічні
методики не описані, їх поки що не існує. З доповідями на цю тему ми виступали
в Україні, Росії, Польщі, — ділиться надбаннями лікар.
Наприклад,
загалом у 2008 році операцій на сонних артеріях в Україні було зроблено 438, з
них 150, тобто третина, — у Військово-медичному клінічному центрі Західного
регіону, у клініці Сироїда.
Ще
одним ноу-хау Михайла Васильовича та його колег є оперування хворих з венозними
трофічними виразками ніг без попередньої спеціальної підготовки. Якщо в Україні
та світі перед хірургічним втручанням їх загоюють, то військові медики оперують
пацієнтів на фоні відкритої виразки.
—
На сьогодні ми мусимо ставити питання про технологічне забезпечення. А воно нам
поки що недоступне через високу вартість. Наприклад, ендопротезування
периферійних артерій та аневризм аорти ми почали робити першими в Україні!
Сьогодні цим більше займаються в Києві, у професора Фуркала, бо там є сучасне
обладнання. Ми володіємо технологією, маємо навчених лікарів, і нам потрібне
тільки сучасне медичне устаткування. Прикро, коли одна Люблінська клініка в
Польщі за рік робить понад 130 ендопротезувань.
Це більше, аніж за весь час зроблено в Україні. А за цими цифрами стоять
життя людей, — говорить Михайло Васильович.
Усі
лікарі Сироїда пройшли навчання у провідних українських та зарубіжних медичних
закладах. Він переконаний, що кожен з його молодих колег має хоча б раз на рік
10–15 днів додатково навчатися.
Немає
легких операцій — це ще одне твердження лікаря. До кожної треба ретельно
готуватися. Михайло Сироїд ночами обмірковує десятки варіантів, як вчинити в
тій чи іншій ситуації. Уявляє, як голка стоїть у голкотримачі, де буде її
зручніше взяти, під яким кутом у тунелі, який має всього 1–1,5 см у діаметрі,
як її розвернути тощо. Адже, за його словами, потрібно бути готовим до різних
ситуацій.
—
Я так і пояснюю хворому: ми плануємо зробити те і те, але визначимося остаточно
тільки тоді, коли у мене в руках буде ваша аорта чи артерія, — говорить хірург.
Ось,що про нього розповідають хворі в
палатах. Він майстер своєї справі,чуйна,доброзичлива людина,неперевершений
хірург. До нього на прийом і на операцію ідуть
тисячі і тисячі людей. Ідуть, як військові так і не військові.Характерно
те , якщо є один відсоток надії на те, що хворому може допомогти, він
береться за роботу. Навіть якщо цього
відсотку і немає,всерівно береться за лікування. Чудова людина,професіонал з
великої літери. Завжди уважний,дбайливий,доброзичливий. Михайла Васильовича
багато хто вважає хрещеним батьком. А скільки ж таких похресників у
нього?..Я думаю,що багато. Михайло
Васильович врятував життя тисячі..людям.
На деякі операції ніхто не наважувався,а Михайло Васильович брав на себе
відповідальність. Ось,наприклад,один з
випадків… Пролунала команда «Вогонь!» Штатна зброя уже не стояла на
запобіжнику, коли солдат, озирнувшись на чийсь оклик, випадково натиснув на
спусковий гачок... Гранатомет вистрілив просто біля ніг військовослужбовця, струмені
порохових газів відкинули його. Він знепритомнів. Результат надзвичайної події
— розрив міжшлуночкової перетинки серця, опіки різного ступеня, перелом двох
ребер. Потрібна була термінова операція. Необхідної апаратури у
Володимир-Волинській районній лікарні
Волинської області не було, як і
відповідних спеціалістів-хірургів. Ніхто з цивільних медиків не наважився взяти
на себе відповідальність за життя хлопця. Це зробили військові лікарі. Спочатку
лікар-анестезіолог, тоді ще капітан (сьогодні майор) медичної служби Ольга
Зачепа, яка відповідала за перевезення пораненого до Львова. А згодом —
начальник клініки хірургії серця та магістральних судин полковник медичної
служби Михайло Сироїд, котрий
організував операційну бригаду, що терміново провела складну, але успішну
операцію . Солдату було врятовано життя.
Поряд з ним
працюють досвідчені лікарі. Злагоджена робота колективу на чолі з полковником Михайлом
Васильович дозволила започаткувати перші
спроби складних оперативних втручань на судинах серця при
атеросклерозі,проведення операцій при
ішемічній хворобі серця. Він зробив операцію,яка не має аналогів у світовій медицині. Одному
лейтенанту репротезували аорту,йому була
видалена нирка й перев’язана аорта була. В хірургії лейтенант пролежав 386днів,йому зробив
Михайло Васильович 13операцій,перелито
було 52літри крові і препаратів. Світило хірургії М.Пирогов писав,що
перев’язка черевної аорти
неможлива. Команда хірургів на
чолі з Михайлом Васильовичем
довела,можлива. Михайло Васильович - вимогливий начальник,- так кажуть про нього колеги. Він постійно в
пошуках нових методів лікування,турбується про вдосконалення медичного
обладнання відділення. Це людина новаторського складу характеру,яка всією душею віддана своїй професії. Високий професіоналізм, особиста
відповідальність і просто непересічна людяність полковника медичної служби
Михайла Васильовича широко відома не тільки у військовому госпіталі Західного
оперативного командування,але й далеко за
його межами. Адже він рятує людину,яка потребує допомоги. Завдяки
енергійності і незламному бажанню досягти найвищих щабелів в фахових питаннях
він не зупиняється на досягнутому,спрямовує свої зусилля на професійне
зростання. Його відділення оснащене сучасними зразками медичної і спеціальної
апаратури і техніки,що дозволяє вирішувати всі питання боротьби за здоров’я
військової людини бездоганно . Сироїд Михайло Васильович не забуває про своє
село. У разі необхідності багато наших односельців звертаються до нього за
допомогою. Михайло Васильович дуже хороший спеціаліст у галузі хірургії, тому
йому довіряють своє здоров’я і життя. Він вже має своїх послідовників у
медичній справі. Його племінник, а в минулому випускник Межирічанської школи Малицький
В.Є. закінчив Львівський медінститут і зараз працює у Львівському
військовому госпіталі.
Кажуть,хто врятував життя хоча б одній
людині,той врятував цілий світ. Не думаю, що Михайло Васильович замислюється
над цим щоразу,коли йде на операцію. Він думає про свою роботу,про те ,як її краще зробити,щоб врятувати життя людині. А таких операцій
зроблено до 20тисяч .
Теленько Богдан
Петрович
Одна
із яскравих постатей села Межиріччя – Теленько
Богдан Петрович , добре відомий
на Поділлі громадський
і політичний діяч,
редактор, письменник,
літературознавець. За
основним фахом журналіст.
Працював і публікувався
у районній, обласній,
республіканській пресі, заснував перші незалежні
видання, був власкором
загальноукраїнської газети
«Західна Україна», працював на
радіо « Свобода», редагував обласну
газету «Час», сьогодні редагує
Хмельницьку міську газету
«Проскурів», завідує кафедрою журналістики , видавничої справи
і редагування в
обласній філії університету
« Україна». Є одним
із фундаторів Народного
Руху України на
Хмельниччині, ставши навесні 1989року
відповідальним секретарем республіканського оргкомітету
Установчого з’їзду РУХУ, обирався на керівні
посади в НРУ
та в його
обласній організації, де
з грудня 1989-го був
співголовою , а в
жовтні 1990-го став
членом центрального проводу
РУХУ. Працював на
державній роботі у
1992-1994 рр. заступником голови
Деражнянської райдержадміністрації,
у 1997-1998рр. радником Хмельницького
міського голови. З 1995-го
по 2001-ий очолював
обласну організацію Української
республіканської партії, був
тривалий час членом
її Центрального проводу.
На Хмельниччині ініціював
і реалізував ряд
громадсько-політичних ,
культурологічних та екологічних
проектів державницького змісту
, видав ряд
книг, опублікував величезну
кількість цікавих статей. Про
своє рідне село він
описав у повісті
так:" Село Межиріччя на
Львівщині та його шахтарські околиці, долі їх мешканців, минувшина цього краю, яка
торкається несподіваних сторінок
історії нашого народу,
де переплелося давнє
минуле і сучасність,
маловідомі сторінки історії
церкви - про це автобіографічна повість
" Галицька
рапсодія". Повість " Вона
навіть не оглянулася"- це вже
оповідь про школу-інтернат у цьому
ж шахтарському краї
очима одного з його вихованців....Теленько Богдан
Петрович , головний редактор міської газети «Проскурів». «У професії
журналіста, що не день — то прикол. Проте пригадую один випадок за радянських
часів. Я працював завідуючим сільськогосподарським відділом Деражнянської районної газети «Прапор ленінізму». Тоді часто
практикувалися обмінні номери серед «районок», які змагалися між собою, робили
такі собі тематичні розвороти про сусідів. Так от ми зробили «обмінник» зі
Старосинявською районною газетою. Коли вийшов номер, то всі побачили, що там у
заголовку «Слава старосинявським буряководам» замість літери «б» надрукували
«д» – вийшло «дуряководам»! Звісно, технічна помилка, коректор та редактор десь
недогледіли. Це було «ЧП» районного масштабу!
Сковрон Зеновій
Кирилович
Сковрон Зеновій – поет, композитор. Велику
добірку своїх пісень залишив нам у спадок наш земляк. волю України». Народився Сковрон З.К. в травні 1941 року в
селі Пархач. Коли йому було три роки загинув на фронті батько. Не дивлячись на
важке повоєнне дитинство, Зеновій зростав життєрадісним юнаком і вже в ранньому
віці у нього проявилась цікавість до музики. Закінчивши Межирічанську школу
Сковрон З.К. вступив до Львівського училища культури. Вже в училищі він почав
писати свої перші твори. з якими виступав і перемагав на різних фестивалях, про
що свідчать фотографії і грамоти цих часів.
Все своє життя Сковрон З.К. прожив у с.Межиріччі. Він постійно
співпрацював з педагогічним колективом
Межирічанської школи та колективом
працівників “Просвіти”,(а також з творчими колективами інших сіл Сокальського району
і м.Червонограда) надавав допомогу в
організації творчих виступів,
концертів.В більш зрілому
віці композитор почав писати релігійні пісні, які виконувались церковними
хорами в храмах. Сковрон З.К. тримав
тісні зв’язки з літературним об’єднанням ім.Василя Бобинського. Він написав
сотні пісень на слова українських поетів і поетів Прибужжя. «Якщо з усіх
пісень, що я написав, хоч одну будуть співати в народі, то я недарма жив», –
казав композитор-пісняр. В житті музиканта і композитора, мабуть, як у житті
кожної творчої людини, було багато злетів і падінь. Його творчий доробок ще
потребує впорядкування. Його пісні звучать у виконанні творчих колективів
Сокальщини, бо автор зумів збагнути душу свого народу.
З
Пархача походить сотник УПА Котик Ю.М., псевдо «Ворон». Усе своє свідоме
життя боровся за волю України. Він був членом проводу ОУН, яку очолював тоді
Іван Климів-Легенда.
Багато воїнів УПА, учасників бойових дій, багато людей
брали учать у боротьбі проти фашизму. Та хіба можна всіх перечислити. Їх дуже
багато. Одним словом, є ким пишатися
нашому славному селу. Життя розкидало наших односельчан у різні куточки країни
і за її межі. Але серцем чуйним і своїми думками вони залишилися з рідним
селом. І коли випадає вільна хвилина – линуть і спішать до рідного порогу…
Немає коментарів:
Дописати коментар